НОВИНИ

Цього року понад 30 дівчат поповнили лави ліцеїстів імені Івана Богуна

Плюс понад 300 ліцеістів – такий результат цьогорічної вступної кампанії Киівського військового ліцею імені Ивана Богуна. Після того, як відбувся випуск 297-ми вихованців, протягом травня — червня вся увага була прикута до роботи із сотнями вступників, які претендували на навчання в 7–10 класи.
Конкурс становив від 2 до 4 абітурієнтів на одне місце . Традиційно найбільше було охочих навчатися в 10-му класі. Ми ретельно вивчили атестати кожного хлопця та дівчини, результати медичної комісії, прийняли іспит з фізичної підготовки, математики, української мови, англійської мови, провели психологічний відбір. У результаті, ми відібрали лише найкращих.


До речі, вже другий рік поспіль ліцеїстками Київського військового ліцею імені Івана Богуна стають дівчата. Якщо торік погони одягли близько 25 юних патріоток, то цього літа ми збільшили цю цифру до 34 осіб. Серед них конкурс був найвищим – чотири особи на одне місце до 10 класу та дві до восьмого класу. Кандидатки мали високий рівень у навчанні, досягнення у спорті та були впевнено налаштовані на перемогу у конкурсі. Так, із 89 охочих до перемоги дійшло лише 13 дівчат у навчальний оздоровчий комплекс у Боярці до 8 класу та 21 дівчина у ліцей імені Івана Богуна до 10 класу.
Бажаємо їм успіхів в опануванні нелегкої військової справи та впевнені, що наполеглива праця , нестримне бажання та патріотизм допоможе гідно пройти шлях та ми будемо пишатись нашими вихованками.


Жінкам-генералам в Україні бути. Про ґендер у Збройних Силах України



«Наша сила – у нашій слабкості»: Закон про гендерну рівність чоловіків та жінок у Збройних силах України

Військовий конфлікт на Донбасі спонукав до посилення обороноздатності та зміцнення військового потенціалу в Україні. Як вважає суспільство, військова справа – це чоловіче заняття. Стереотипно чоловіків у війську уявляють зі зброєю в руках, а жінки, найчастіше, як обслуговуючий персонал: медики чи кухарі… Однак всупереч стереотипам, жінки йдуть в армію, особливо під час війни. На сьогодні понад 55 тис. жінок проходять службу або працюють у Міністерстві оборони чи Збройних силах України (далі – ЗСУ). За контрактом в українській армії на рівні з чоловіками служать близько 25 тис. жінок-військовослужбовців. За даними, які оприлюднила офіцер відділу військового права Управління правового забезпечення Генерального штабу ЗСУ І. Заворотько, станом на березень 2018 р. статус учасника бойових дій в Україні отримали близько 7 тис. жінок, 116 – нагороджені державними нагородами, 4 – посмертно. Проте, як показують соціологічні дослідження, жінок в українській армії поки не сприймають всерйоз.

Питання рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в українському суспільстві втілюється, передусім, на державному рівні та регулюються Конституцією і спеціальними законами. 6 вересня 2018 р. народні депутати Верховної Ради України проголосували за Проект Закону України № 6106 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях». Народний депутат України І. Суслова наголосила, що прийняття Закону – «це результат колосальної праці та напруження сил громадського сектору, експертів, професійних військових і небайдужих політиків». Законом урегульовуються питтяння гендерної рівності у Збройних силах України та інших військових формуваннях і подолання дискримінації за ознакою статі у сфері безпеки і оборони.

Відповідно до Закону, жінки мають право проходити військову службу на рівних засадах із чоловіками, займати військові посади та отримувати військові звання. Жінки на рівних умовах проходитимуть повсякденну військову службу, починаючи від подобових нарядів і закінчуючи проходженням військових зборів. Нині особи обох статей мають рівні можливості щодо укладення контракту на проходження військової служби, жінки можуть йти на контрактну службу, якщо ще не досягли граничного віку перебування на військовій службі. Згідно з Законом, скасовуються обмеження щодо служби жінок у військовому запасі та проходження військових зборів: раніше жінки-військовослужбовці незалежно від спеціальності зараховувалися до запасу ІІ категорії, а отже, граничний вік перебування в запасі становив 50 років, а для чоловіків – 60–65 років, залежно від військового звання, відтепер жінки запасу належать до І категорії запасу і мобілізуються в першу чергу. Відповідно до п. 7 ст. 30 Закону, від проходження зборів звільняються лише вагітні військовозобов’язані жінки, а не всі жінки, як було раніше.

На сьогодні думки щодо зрівняння прав і можливостей жінок і чоловіків на військовій службі є досить дискусійними. Тривалий час вважалося, що жінці не місце в армії. За даними соціологічного дослідження, проведеного в рамках проекту «“Невидимий батальйон”: участь жінок у військових діях в АТО» з’ясовано, що жінки страждають від психологічних, фізичних незручностей та напруженого графіку роботи так само, як і чоловіки. У процесі неодноразових емпіричних досліджень підтверджено правильність припущення про перебільшення значення питання гігієни для жінок під час служби у війську чи воєнізованих формуваннях. Щодо «вбивчого» аргументу противників гендерної рівності про «деструктивну роль жінок на службі у війську», то багаторічні спостереження за функціонуванням гендерно-змішаних підрозділів армії США також спростовують цей стереотип. Навпаки, підтверджено слушність думки про те, що змішані підрозділи вирізнялися більшою схильністю до співпереживання, проявляють зацікавленість до національних, культурних особливостей країн, де проводилися операції, а солдати таких з’єднань надавали перевагу несиловим формам співпраці з місцевими жителями.

Міністр оборони України С. Полторак вважає, що в українській армії повинні бути рівні права між чоловіками та жінками, адже, жінки-військоавослужбовці відповідальніші за чоловіків і у разі небезпеки будуть виконувати боєві завдання на рівні з чоловіками. Він переконаний, що в армії має «служити стільки жінок, стільки бажає служити і скільки готові служити».

Включаючись у дискусію щодо гендерної рівності, віце-спікер Верховної Ради І. Геращенко наголосила, що на сьогодні у Збройних силах України перебувають 20 123 жінок-військовослужбовців, з них лише 2553 осіб офіцерського складу, тому ми виступаємо за утвердження гендерної рівності у Збройних силах України та скасування дискримінації за ознакою статі у сфері безпеки і оборони.

Військовий експерт О. Арестович вважає прийняття Верховною Радою законопроекту № 6109 важливим кроком до стандартів НАТО. «Чоловіків не вистачає в особовому складі Збройних сил України і, якщо жінки підтримають хлопців в тилу на позиціях, які не пов’язані з важкими випробуваннями, це узгоджується з загальновійськовою практикою західних країн. Таким чином, у НАТО жінки, в залежності від країни, мають можливість отримати будь-яку бойову спеціальність і є навіть жінки-командири атомних підводних кораблів, пілоти винищувачів і т.д.», – говорить експерт.

Юрист-аналітик ГО «Юридична Сотня» С. Івасик зазначає, що метою встановлення гендерної рівності в армії не є утопічне прагнення закріпити повну рівноправність чоловіків і жінок у нашому війську. «Ключове завдання законопроекту № 6109 – розкрити професійний потенціал військовослужбовців-жінок, що однозначно сприятиме посиленню боєздатності Збройних сил України та інших військових формувань».

Керівник Західного регіонального медіацентру Міноборони О. Поронюк вважає, що чоловік і жінка, які разом навчались, а потім прибули у військову частину мають виконувати однакові обов’язки. Однак він наполягає на тому, що має бути чіткий розподіл обов’язків у армії між чоловіками та жінками.

Голова ГО «Жіноча варта» О. Білецька впевнена, що жінка є гарним воїном, особливо, коли в Україні йде війна і жінка хоче захищати свою Батьківщину. «В усьому світі жінки служать в армії на бойових посадах: снайперами, розвідниками, а у нас – не просто гендерна нерівність, а дискримінація й суцільна брехня. Насправді ми є, а на папері – немає».

«На початку війни, наприклад, жінці, щоб потрапити на фронт потрібно було дуже постаратися. Треба було доводити безпосередньому, а іноді й вищому командуванню серйозність своїх намірів. У добробатах було простіше, але теж лише на перший погляд. Наприклад, в нашому офіційному МВДшному добробаті на момент першої ротації в зону АТО було оформлено, якщо не помиляюся, до десяти жінок, але на першу ротацію взяли з них тільки мене. Насправді, на першій ротації мені теж не було особливо чим похвалитися – в основному мені діставалися внутрішні наряди, а бойових виїздів було всього декілька за більш, ніж місяць», – розповідала снайпер А. Окуєва.

К. Котлярова, доброволець, військовою людиною себе не вважає, але називає людиною війни. Дівчина говорить, що пішла в АТО, бо відчула, що має захищати Батьківщину. «Маю сумнів, що я коли-небудь опинилась би взагалі на війні, якби не перша кривава та смертоносна ніч із 18 на 19 лютого 2014 р. Потім окупація Криму, від якої ще ніхто не оговтався, а за півостровом пішов Донецьк, Луганськ. Тоді зрозуміла, що далі може бути і Харків, і Суми, а потім України не стане». На війні, стверджує доброволець, вона не стикалася з дискримінацією від своїх побратимів. «Були поодинокі випадки, коли приходили новенькі, ось вони могли собі дозволити сказати щось на кшталт, що ти жінка, і тобі тут не місце. Я не мала виправдовуватись, за мене говорили мої дії та чоловіки, з якими я працювала. Ось це справді повага, коли оточуючі бачать, на що ти здатна, і розуміють, що стать ролі не грає».

У згаданому вище соціологічному дослідженні «“Невидимий батальйон”: участь жінок у військових діях в АТО» було з’ясовано основну проблему: жінки фактично не допускаються до прийняття рішень у Збройних силах України. «Чимало з них не є офіційно оформленими і фактично не мають можливості отримувати оплату за свою працю, а надалі не матимуть державних пільг, статусу учасниці бойових дій і всього, що з цього буде виходити. Інша проблема стосується того, що деякі жінки, які оформлені, вони є оформленими не на ті посади, які фактично займають. Тобто їх обмежують, пояснюючи, що в штатних розписах немає цих посад для жінок. Окремі питання, які не обговорюються державою – це питання побутові: брак спеціалізованого медичного обслуговування для жінок, відповідних розмірів форми і взуття, незадовільні умови проживання. Фактично інфраструктура Збройних сил України облаштована під потреби чоловіків і виключає із армії жінок із їхніми специфічними потребами».

У цьому дослідженні жінки-воїни визнали, що чоловіки не полюбляють, коли ними керують жінки, однак, буквально на другу добу вже жінок сприймають як солдатів. Волонтерка О. Лугова стверджує, коли є одна жінка в підрозділі, то чоловіки її опікають, захищають, відгороджують від всього злого, що може статися.

Кризовий психолог А. Полтавцев, спілкуючись із багатьма жінками, що були в АТО, зауважив існування таких категорій жінок на війні: одна, яка йде захищати та оберігати, бо відчуває, що це необхідно, представники іншої – знають, що їхні вміння та навички допоможуть в бойових умовах. Він стверджує, що жінки більш стійкі до стресу та легше переживають людські втрати. А коли повертаються з війни, їм легше себе знайти в чомусь новому.

М. Звіробій, яка очолює резервний батальон «Правого сектору» вважає, що «воювати є невластивим для жінки за її природою. Є окремі випадки, що змушують стати жінку до оборони, загалом це не є нормою». Однак, якщо людина корисна у справі оборони і хоче допомогти, то немає значення, якої вона статі чи віку. «Жаль, що жінкам доводиться брати учать у війні, але молодці ті, хто знайшов у собі сили і був корисним», – говориться організатором підготовчого центру «Правого сектору».

У сучасному світі питання служби у Збройних силах жінок на рівні з чоловіками не є новим: у деяких державах жінки мають право добровільно вступити до армії; у інших країнах є спеціальні військові підрозділи, які укомплектовані жінками; існують і такі держави, де процедура проходження жінками військової служби є обов’язковою і вони такі ж призовники, як і чоловіки. У більшості розвинених держав взагалі скасовано військовий призов, збройні сили формуються на контрактній основі (як з жінок, так і з чоловіків). Такі правила діють в арміях США та майже в усіх державах ЄС. Проте світова практика доводить, що жінки-військовослужбовці можуть очолювати оборонні відомства та отримувати високі звання у війську (наприклад, міністр оборони Німеччини з 2013 р. У. Ляйен – перша жінка на цій посаді, а також чотиризірковий генерал армії США Е. Данвуді та ін.).

Ізраїль є однією з небагатьох країн світу, де жінки проходять обов’язкову службу у Збройних силах. Термін служби за призовом для них становить 2 роки. Жінки можуть отримати відстрочку або звільнення від служби в армії після заміжжя, вагітності чи з релігійних міркувань. Ця держава є однією з найбільш розвинених у світі щодо гендерної рівності. Відповідно до поправки Закону України «Про військову службу» від 2000 р., жінки мають право служити в будь-якій ролі на рівні з чоловіками. До 2001 р. жінки-призовники служили в жіночому корпусі CHEN. Після п’ятиденного періоду базової підготовки вони виконували обов’язки клерків, водіїв, працівників соціального забезпечення, медичних сестер, диспетчерів польотів і т. п. Жінкам-військовослужбовцям дозволяється служити практично у всіх частинах ізраїльської армії, виняток становлять лише окремі види військ, куди допускаються тільки чоловіки. Кожен третій солдат Ізраїлю – жінка (за статистикою 33% від загальної кількості, яка становить 176,5 тис.). Ізраїль – єдина країна, яка відправляє жінок-солдатів на фронт для участі у бойових діях. У 2004 р. у ЦАГАЛі (збройні сили Ізраїлю) був створений батальйон, що на 2/3 складається з жінок. Відзнакою військовослужбовців цього підрозділу є салатовий берет – назва батальйону «Каракаль» (Піщані рисі). «Каркаль» охороняє від терористів ізраїльсько-єгипетський кордон. Тут, час від часу, відбуваються збройні сутички з бойовиками «ІДІЛ». Терористи не бажають воювати з жінками, бо за їхніми переконаннями, смерть від жінки – образлива.

Останнім часом жінки стали значною частиною Збройних сил США. Так, 2016 р. міністр оборони Е. Картер оголосив, що всі бойові службові функції будуть відкриті для жінок без винятку. Прихильники такого кроку стверджують, що інтеграція жінок у бойові ролі підвищить військові здібності, зробить установу більш рівною, що може, у свою чергу, допомогти зменшити проблеми сексуального домагання, низькі показники набору та утримання жінок. Сенатор Мазі К. Хіроно, депутат Комітету з питань озброєнь заявив, що подібне рішення було «великим кроком до рівності». Американці стверджують, що підрозділи, де є жінки мають більше можливостей при зборі розвідувальних даних та проведення пошуків у таких місцях, як Ірак та Афганістан, де існує глибокий рівень гендерної сегрегації. Утім, американки, не зважаючи на такі пріоритети, вказують на гендерну нерівність. Під час служби жінки відчувають, що за ними ретельніше спостерігають, ніж за чоловіками. Вони мають ввесь час доводити, що одночасно є унікальними, кращими за чоловіків і водночас рівними з ними. Таким чином, політика Е. Картера щодо інтеграції жінок у бойові функції, яка забезпечує рівность між чоловіками й жінками, безумовно, є кроком у правильному напрямі, проте, не вирішує проблеми сексуального насильства, збільшення кількості військових керівників жінок чи збільшення боєздатності американських військових.

У Революційних збройних силах Куби жінки не служать в армії, вони вступають туди тільки на добровільній основі, але це все тільки «де-юре». Місцева влада Куби активно користується всіма ресурсами, щоб поповнити Революційні збройні сили, тому більшість жінок країни є членами організації «Федерація кубинських жінок». Федерація займається агітацією, закликаючи жінок острова йти на службу до армії, таким чином, все дедалі більше жінок віком від 17 до 40 років записуються до військ народного ополчення.

Прикладом європейської країни, де жінки в обов’язковому порядку проходять строкову службу є Норвегія. З жовтня 2014 р. прийняли Закон, відповідно до якого жінки у віці від 19 до 44 років підлягають обов’язковому призову на військову службу на строк від 7 до 9 місяців. Більшість норвежців бажають служити в армії, тому що поважають військову службу та мають перспективи кар’єрного росту. Армія у Норвегії сприймається як особливий соціальний інститут, значення якого набагато ширше, ніж просто проведення силових операцій проти зовнішньої загрози. Важливим завданням Збройних сил Норвегії до 2020 р. є збільшення кількості жіночого командуючого складу до 20% від загальної кількості військовослужбовців. Як стверджує керівник штабу армії Норвегії І. Ґ’єрдеу, у Збройних силах королівства немає спеціальних квот для служби жінок, однак, майже 27% норвежок сьогодні проходять військову службу.

У Фінляндії з 1995 р. жінкам дозволили добровільно йти на службу в армію. Того ж року до лав Збройних сил Фінляндії прийшло 795 жінок-добровольців, з яких відібрали на службу лише 25. На даний час серед новобранців строкової служби – 2,5% жінки.

У Великобританії служба у Збройних силах Сполученого Королівства все ще вважається чоловічою справою. Сьогодні жінки-військовослужбовці становлять лише 10% від регулярних Збройних сил Великої Британії, це 14% резервних сил країни. У британському парламенті працюють над проектами, які допоможуть залучити більше жінок на службу.

У 1989 р. Канада відкрила всі військові посади жінкам, за винятком служби на підводних човнах, де жінкам дозволили проходити службу з 2000 р. Повна інтеграція жінок у Збройні сили Канади є нелегкою справою. Виникає багато питань, які стосуються фізичних гендерних відмінностей та навантажень. Недавні канадські дослідження вказують на те, що жінки в бойових ролях все ще не сприймаються громадянським суспільством.

У Китаї також існує загальний призов, але він ніколи не проводиться. Жінок у Збройних силах Китаю відносно небагато. Величезне населення Китаю дозволяє комплектувати армію переважно з добровольців і їх кількість зазвичай задовольняє потреби збройних сил КНР.

У Малайзії жінок також зрівняли із чоловіками в праві служити в армії. Термін служби як для чоловіків, так і для жінок становить три місяці. Крім цього, жінка може нарівні з чоловіком записатися до лав контрактників, що в Малайзії вважається дуже престижним.

У Північній Кореї військова служба для жінок є загальнообов’язковою і вважається дуже престижною. З 1995 р. жінки мають служити у Корейській народній армії 7 років (чоловіки – 10). Наразі чисельність Корейської народної армії (КНА) приблизно 1,2 млн осіб, з них 10% – жінки. Однак до лав Збройних сил Північної Кореї призиваються тільки ті дівчата, які довели свою вірність партії. Вони служать переважно у військах протиповітряної оборони та берегової артилерії. Якість життя військовослужбовців Північної Кореї дуже погана. Утім, у порівнянні з життям звичайних громадян країни, військові в Північній Кореї живуть добре: отримують невелику зарплату та продуктовий пайок вагою 600–700 гр на день.

Таким чином, підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що питання участі жінок у збройних силах не є новим як для світової історії, так і для сьогодення. Багато країн світу мають досвід залучення жінок до військової служби. Існують думки, що збройні сили нині зазнають певної трансформації, тому фізична сила та агресія, яку традиційно вважають чоловічою ознакою, втрачає свою цінність і все частіше застосовуються інтелектуальні тактики. Дискусії щодо того, чи повинні жінки служити у зройних силах, як правило, зосереджуються виключно на фізичній силі чи гендерній рівності, а не на тому, чи можуть вони реально зробити армію більш ефективною. Наявність більш різноманітних збройних сил відображає складності зон конфліктів, в яких вони зараз функціонують. Бої часто проводяться в дуже заселених областях, а не на віддалених фронтах, тому військові не повинні обмежуватись веденням прямих військових дій з ворогом, але також все частіше змушені вчитись вибудовувати відносини із широким колом людей – чоловіками, жінками і дітьми в зоні бойових дій та районах, які знаходяться у безпосередній близькості до них. «Дослідження військових психологів показують, що присутність у колективі жінок значно пом’якшує морально-психологічну атмосферу, змушує командирів бути стриманими, а головне – зростає культура взаємовідносин між військово­службовцями у самому колективі. Соціологічні дослідження, проведенні за останні 10 років, свідчать, що саме жінки-військовослужбовці найбільш старанно виконують службові обов’язки».

Україна перебуває у стані неоголошеної війни з Російською Федерацією і має високу необхідність підвищення обороноздатності, а наші українські жінки довели, що вони готові взяти на себе таку відповідальність. Прес-офіцер 36 бригади морської піхоти ВМС ЗСУ О. Безсмертна говорить словами Шекспіра: «наша сила – в нашій слабкості», – і додає, – але в умовах становлення сучасної української армії, ескалації збройного конфлікту на сході України, слабкості не місце!». Таким чином, прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях» є підтвердженням значущості жінки, як військовослужбовця. Сьогодні українська армія займає 29 місце у рейтингу найкращих армій світу за версією Global Firepower та 10 місце серед держав Європи. Збройні сили України важко адаптуються до викликів сучасності і боляче сприймають зміни. Однак прийняття цього Закону – великий прорив у розвитку армії та подоланні набутих вікових стереотипів щодо жінки-військовослужбовця (Статтю підготовлено з використанням інформації таких джерел:

https://is.gd/b3fCwF; https://uain.press/articles/obovyazkovyj-pryzov-zhinok-u-armiyu-mizhnarodnyj-dosvid-ta-ukrayina-605256;http://www.zhinka-online.com.ua/ukrajinska-zhinka/zhinka-v-armiji/342-chy-potribni-zhinky-na-viini.html; https://ukr.segodnya.ua/ukraine/zhenshchiny-v-armii-vsu-i-mirovoy-opyt-689801.html ;https://www.rbc.ua/rus/news/gerashchenko-otmetila-neobhodimost-utverzhdeniya-1496047730.html; https://www.bbc.com/ukrainian/features-russian-44735240; https://www.segodnya.ua/regions/donetsk/gendernoe-ravenstvo-v-armii-priblizhaet-ukrainu-k-nato-voennyy-ekspert-1168604.html; http://podrobnosti.ua/2258900-ravenstvo-v-armii-kakie-sjurprizy-zhdat-ukrainkam-ot-novogo-zakona.html; http://pravo.ua/news.php?id=0656486; https://www.pravda.com.ua/columns/2018/09/11/7191695/; https://www.facebook.com/masher.berlinska/posts/2386842488007597; https://www.facebook.com/GovernmentCommissionerforGenderPolicy
/posts/2220088184937865; https://www.obozrevatel.com/ukr/society/zhinki-v-armii-podolati-opir-sistemi.htm; https://www.bbc.com/news/uk-41969817; https://www.bbc.com/ukrainian/features-44694435; https://www.foreignaffairs.com/articles/united-states/2018-04-23/will-letting-women-fight-fix-gender-inequality; https://www.theodysseyonline.com/equality-safety-military; https://en.wikipedia.org/wiki/Women_in_the_Israel_Defense_Forces; https://www.thecanadianencyclopedia.ca/en/article/women-and-war; https://en.wikipedia.org/wiki/Gender_discrimination_in_the_
Canadian_Military).

http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3850:zakon-pro-gendernu-rivnist-cholovikiv-ta-zhinok-u-zbrojnikh-silakh-ukrajini&catid=8&Itemid=350





Рівність чоловіків та жінок – стереотипи та нові погляди

Зараз все частіше постає питання про рівність між чоловіком та жінкою. Думки різних людей часом абсолютно протилежні: від того, що повинна бути абсолютна рівність, до того що такої рівності взагалі бути не може. Де ж знайти істину?

Ролі, які жінки і чоловіки грають у суспільстві, лише в дуже невеликій мірі визначені біологічно, і значною – соціально. Вони постійно змінюються. Хоча, обумовлені культурою або релігією, ці ролі різняться, залежно від географічного знаходження та від тимчасових змін.

Хоча сучасна демократія скасувала середньовічну суспільну ієрархічну систему та привілеї, пов’язані з суспільним становищем та статевою належністю, й проголосила принцип рівності усіх перед законом, стереотипи масової свiдомостi  i досi розглядають жiнку як слабку у порiвняннi з чоловiком iстоту, яка є другорядною в суспiльному, полiтичному та економiчному життi, чоловiча iдеологiя є породженням тоталiтарної системи, але виховання спроможне змiнити гендерну ментальнiсть.

Основною проблемою становлення гендерної рiвностi є формальнiсть прав жiнок. Реальна ситуацiя в цiлому є прямо протилежною правовим нормам. На шляху до встановлення гендерної рiвностi у нашому суспiльствi стоять наступнi чинники:

— Кризова економiчна ситуацiя (i особливо безробiття, яке нерiдко штовхає жiнок на заробiтчанство, що нерiдко призводить до продажу жiнок та подальшої сексуальної експлуатацiї).

— Слаборозвинуте громадянське суспiльство, у тому числi пасивнiсть жiночих органiзацiй та окремих жiнок у вiдстоюваннi своїх законних прав та свобод.

— Основними жiночими проблемами є домашнє насильство, проституцiя та торгiвля жiнками, наркоманiя, вiдсутнiсть послiдовної державної полiтики в цiй сферi. Особливої гостроти набула проблема сексуальних зазiхань, якi вважаються нормою у вiдносинах мiж керiвниками-чоловiками та пiдлеглими-жiнками.

Стереотипи є найбільш складною умовою в створенні принципіально нових відносин у соціумі і переході до якісно нової демократичної держави.
На індивідуальному рівні, як у жінок, так і у чоловіків виконання патріархальної гендерної ролі, що суперечить власним прагненням і бажанням особистості, відбивається на психічному й фізичному здоров’ї, на загальній задоволеності життям, роботою, родиною. Гендерна роль, що нав’язується патріархальними стереотипами чоловікові, надзвичайно важка. Бути “переможцем” завжди і в усьому, – небезпечно для здоров’я, зокрема, збільшує ризик виникнення серцевих захворювань.

На рівні міжособистісних відносин роль, що нав’язується чоловікові, роль сильного, стриманого у своїх емоціях, призводить до того, що він, як правило не може знайти взаєморозуміння з навколишніми і виглядає черствою людиною, а іноді, зрештою, таким і стає.

Нерівність жінки у родині (у тому разі, коли вона побудована на владі чоловіка й підпорядкованості чоловіка) спричиняє те, що заміжні жінки страждають значно більшим числом фізичних і психічних хвороб, ніж самотні жінки. Цей феномен виявляється й у такому явищі, як самогубство. Число самогубств вище серед заміжніх жінок і самотніх чоловіків, ніж серед самотніх жінок і одружених чоловіків.

При працевлаштуваннi у жiнок менше шансiв, нiж у чоловiкiв, отримати вакантне мiсце. Жінки стають небажаною робочою силою, оскільки працедавці не хочуть обтяжувати свої прибутки більшими, у порівнянні з чоловіками, витратами на забезпечення соціальних гарантій. У жiнок i досi менше шансiв нiж у чоловiкiв просунутися по кар’єрнiй щаблинi. Традицiйнi стереотипи масової свiдомостi суттєво обмежують можливостi кар’єрного росту для жiнок та негативно впливають на їх сiмейнi вiдносини як тiльки вони добиваються перших успiхiв. Нерідко, жінка, що досягла успіху, “карається оточенням”; замість визнання її заслуг вона одержує реакцію роздратування й заздрості з боку своїх колег і друзів. Модель жінки-бізнесвумен наділена сильним характером, працелюбністю, розумом, вольовими якостями, але обов’язково – у неї труднощі в сімейному та особистому житті, її діти обділені увагою і потерпають домашніх непорозумінь, і, звичайно, робиться натяк на нещасливе особистне життя. Все це наводить на думку, що жінка і кар’єра – речі несумісні. При цьому інколи жінка лідер подається як нормальне явище, але, втім – як окремий випадок.

Ми живемо в такому культурному середовиі, де проголошується, що чоловіки і жінки не схожі одне на одного, і повинні виконувати різні соціальні ролі. Ми звикли до думки, що чоловіки і жінки – це дві протилежності, поведінка яких в різних соціумах традиційно закріплена. Подібного роду ідеї настільки вкорінені в нашу свідомість, що вважаються істинними, що перешкоджає будь яким змінам. Але досягнення гендерної рівності не означає того, що жінки стануть такими самими як чоловіки.

Гендерна соціальна нерівність не завжди усвідомлюється індивідом, але його присутність у будь-яких сферах життя впливає негативно на індивідуальне соціальне самопочуття, на загальну задоволеність життям.

Проблема гендерної нерівності – це, насамперед, проблема нашого мислення. Реформація, в першу чергу, повинна відбутися на рівні суспільної свідомості, після чого можливе втілення практики в життя.